У 25 із 31 громад із проєктами датацентрів виявили угоди про нерозголошення

Дослідники Університету Мері Вашингтон проаналізували 31 американську громаду, де датацентр уже працює, схвалений або лише запропонований. У 25 випадках місцева влада укладала угоди про нерозголошення. Через них мешканцям складно отримати інформацію про переговори, землю, податкові стимули та майбутнє навантаження на воду й електромережу до моменту, коли проєкт уже далеко просунувся.

NDA зазвичай потрібна для захисту комерційних секретів: конфігурації обладнання, списку клієнтів, технологічних планів або непублічної фінансової інформації. Проблема виникає, коли режим секретності поширюють на рішення, які прямо впливають на громаду. Продаж землі, податкові пільги, нові підстанції та споживання ресурсів можуть мати довгострокові наслідки для рахунків і місцевого бюджету.

Аргументи прихильників конфіденційності

Посадовці пояснюють, що технологічні компанії вважають NDA стандартною умовою ранніх переговорів. Якщо громада відмовиться, інвестор може перенести проєкт до іншого штату. Секретарка економічного розвитку Луїзіани Сьюзен Буржуа назвала такі угоди фундаментальним інструментом конкуренції за інвестиції й заявила, що вони дозволяють компаніям відвертіше обговорювати деталі.

Розробники також посилаються на ризик розголошення даних, які можуть впливати на біржову ціну публічної компанії. Проте правила щодо інсайдерської інформації не вимагають приховувати кожен аспект проєкту від громадськості. Угода може чітко відокремити справді конфіденційні технічні відомості від умов державної підтримки та ресурсних зобов’язань.

Прозора альтернатива існує

Округа Вест-Фелісіана в Луїзіані погодила датацентр без загальної NDA. Керівник округи Кенні Гавард вважає, що конфіденційність доречна лише для конкретної власницької інформації. Земельні угоди, податкові стимули та рішення, що зачіпають мешканців, на його думку, повинні залишатися відкритими. Цей приклад не доводить, що такий підхід спрацює всюди, але показує, що секретність не є технічно обов’язковою умовою.

Недовіра посилюється, коли громадяни дізнаються про великий об’єкт після підписання попередніх домовленостей. Датацентр може створити будівельні роботи й податкові надходження, але після запуску потребує відносно мало постійного персоналу. Водночас він споживає значну електричну потужність, іноді воду для охолодження та може вимагати нової інфраструктури.

Найкращий компроміс — вузька NDA з обмеженим строком, публічний перелік прихованих категорій і раннє оприлюднення ресурсного впливу. Громада повинна бачити очікуване навантаження на мережу, воду, шум, податкові пільги й механізм відповідальності. Без цього навіть економічно вигідний датацентр сприйматиметься як рішення, ухвалене без участі людей, які житимуть поруч.