Друга партія супутників «Рассвет» не досягла робочої орбіти: два апарати вже знижуються

Друга партія російських супутників широкосмугового зв’язку «Рассвет» не змогла піднятися на заплановану робочу висоту 870 км. Про це повідомив Інститут вивчення війни, посилаючись на орбітальні дані сервісу N2YO. Багато з 16 апаратів, запущених у середині червня, залишилися на висоті приблизно 300–400 км, частина знижується, а два вже прямують до входу в атмосферу.

Ці дані варто подавати з точним атрибутуванням: це аналіз відкритого відстеження, а не офіційний технічний звіт оператора. Орбітальні елементи дозволяють побачити висоту й темп її зміни, але не пояснюють причину. Невдача може бути пов’язана з рушіями, живленням, програмним керуванням, запасом палива або рішенням експлуатувати апарати нижче плану; підтвердженого пояснення поки немає.

Низька орбіта сама по собі не є помилкою: Starlink також працює значно нижче геостаціонарних супутників. Проте конкретні «Рассвет» проєктувалися для іншої висоти. На 300–400 км залишкова атмосфера сильніше гальмує апарат. Щоб підтримувати орбіту, треба частіше вмикати двигуни й витрачати паливо, тому ресурс зменшується, а без корекцій супутник поступово входить у щільні шари атмосфери.

Кожен апарат «Рассвет-3» важить близько 370 кг, тому йдеться про досить великі супутники, а не мініатюрні CubeSat. Для розгортання повноцінного угруповання важлива не лише кількість запусків, а частка апаратів, які проходять введення в експлуатацію. Якщо значна частина не досягає робочої орбіти, вартість одного активного вузла мережі різко зростає.

Проблеми фіксувалися і в першій партії. Із 16 супутників, запущених у березні, очікуваної висоти, за оцінкою ISW, досягли лише 12. Один апарат, позначений як Object 4, уже зійшов з орбіти. Сукупно це вказує не на одиничний збій одного супутника, а на системну складність етапу підняття та утримання орбіти.

Розробник Bureau 1440 заявляв мету розгорнути до 900 супутників до 2035 року, а проміжний орієнтир передбачав 250 робочих апаратів у 2027-му. Після результатів перших двох партій такий графік може потребувати перегляду. Оператору доведеться або усунути причину невдалого підняття, або збільшувати кількість запусків, що підвищує витрати й навантаження на виробництво.

За оцінкою ISW, для стабільного цілодобового покриття над Україною потрібно щонайменше 200–300 працездатних апаратів. Поточна конфігурація нібито дає лише два вікна зв’язку на добу тривалістю до 90 хвилин. Це аналітична оцінка, а не незалежний аудит пропускної здатності: реальне покриття залежить від площин орбіт, наземних станцій, частот, терміналів і доступної смуги.

Повноцінна супутникова мережа вимагає синхронного розвитку кількох компонентів. Потрібні серійне виробництво апаратів, регулярні ракети-носії, наземні шлюзи, користувацькі антени, керування спектром і програмна маршрутизація. Навіть справний супутник не створює послугу самостійно. Зрив на одному етапі зменшує цінність усіх інших інвестицій.

Передчасно стверджувати, що проєкт остаточно провалився. Тестові серії часто виявляють проблеми, після яких конструкцію або процедури запуску змінюють. Водночас падіння двох апаратів і низькі орбіти решти є матеріальним сигналом, який можна перевіряти за незалежними трекерами. Наступні місяці покажуть, чи здатні супутники піднятися, як швидко деградують їхні орбіти та чи змінить Bureau 1440 план запусків.

Для читача головна різниця між гучною заявою й працездатною мережею полягає в операційній статистиці. Рахувати потрібно не запущені корпуси, а супутники на правильних орбітах, доступність зв’язку, затримку, пропускну здатність і строк служби. Поки що відкрите відстеження показує значний розрив між оголошеним масштабом «Рассвет» і реальною готовністю угруповання.